Анкета для учнів 10-11 класів
1. Які, на вашу думку, найпоширеніші типи насильства в нашому суспільстві?
2. Які види насильства становлять особливу безпеку для розвитку особистості?
3. Назвіть причини насильства серед молоді.
4. Чи існує проблема насильства, проявів жорстокості у школі?
5. Що ви думаєте з приводу демонстрації на теле- і кіноекрані бойовиків та фільмів з елементами насильства?
6. Які почуття викликають у вас такі фільми? )}
7. Чи зазнавали ви проявів насильства та жорстокості хоч раз у житті?
8. Якщо ви станете жертвою фізичного насильства, якими будуть ваші дії?
9. Якою буде ваша реакція, якщо на очах кривдитимуть іншу людину?
10. Назвіть фактори, що впливають на формування ціннісних орієнтацій молоді.
Підсумки анкетування
Аналіз результатів опитування виявив, що, на думку старшокласників, насильство є надзвичайно актуальною проблемою для сучасного українського суспільства. На це вказали 73 % опитаних. Не думали про це — 24 %, заперечили — 1,5 %.
Найпоширенішими типами насильства в нашому суспільстві респонденти вважають:
• насильство старших дітей над молодшими — 45 %;
• насильство дорослих над дітьми — 44 %;
• насильство між представниками різної статі — 37 %.
Особливу небезпеку для розвитку особистості, на думку учнів, становлять такі види насильства:
• сексуальне кривдження — 61 %;
• психологічне (емоційне) насильство у сім’ї — 57 %;
• фізичне насильство — 48 %;
• моральне насильство вчителів — 14 %.
Відповіді респондентів віддзеркалюють актуальні проблеми, що існують у нашому суспільстві, у так званому «дорослому світі». Саме дорослий світ — основа формування психіки підлітків, адже молоді люди наслідують моделі та користуються зразками їхньої поведінки (батьків, учителів, інших значущих дорослих).
Основні причини насильства серед молоді можна розподілити на три групи факторів, які пов’язані: із зовнішнім впливом (виховні проблеми, криза в суспільстві, вплив ЗМІ); з уживанням алкоголю і наркотиків, а також із неефективною діяльністю окремих соціальних інституцій.
Найвагомішими у виникненні насильства, на думку респондентів, є:
• вплив ЗМІ — 40 %;
• уживання наркогенних речовин — 40 %;
• наслідування поведінки дорослих — 30 %;
• низький рівень виховної культури батьків — 30 %;
• недостатній виховний вплив школи — 5 % учнів.
На запитання «Чи існує проблема насильства, прояву жорстокості у школі?»:
• «ні» відповіли 69 %;
• «так» — 3 %;
• «складно сказати» — 28 %.
Отже, самі підлітки відзначили вплив ЗМІ як один із найпотужніших стимулів до прояву насилля. Це підтверджують відповіді на запитання «Що ви думаєте про демонстрацію на теле- і кіноекранах бойовиків та фільмів з елементами насилля?»:
• я інколи переглядаю такі фільми — 53 %;
• вважаю, що вони негативно впливають на психіку людини, — 38 %;
• я байдужий(а) до них — 34 %;
• це «школа життя», що загартовує особистість, — 23 %;
• такі фільми відволікають від буденної «сірої» дійсності — 21 %;
• вважаю, що потрібен контроль спеціалістів, які б забороняли демонстрацію таких фільмів на телеекранах, — 19 %;
• мені подобаються такі фільми — 13 %.
Варто зазначити, що підліток, який дивиться фільм з елементами насильства, навчається вербальних і фізичних агресивних дій, які раніше не були йому притаманні. У таких глядачів зменшується контроль над проявами власної агресії: «Якщо інші безкарно проявляють агресію та жорстокість, чому не можна й мені?». Окрім того, спостереження за сценами насильства сприяє поступовій утраті емоційної чутливості до агресії та чужого болю, робить людину байдужою. З часом агресія, насильство та жорстокість можуть стати звичним, буденним явищем.
Це яскраво підтверджують і відповіді на запитання «Які почуття викликають у вас такі фільми?»:
• байдужість, жодних почуттів — 25 %;
• співчуття — 13 %;
• страх, жах — 12 %;
• цікавість — 11 %;
• неприємні відчуття, знервованість, погіршення настрою — 10 %;
• злість, обурення, гнів — 7 %;
• захват, захоплення, адреналін, драйв, збудження — 6 %;
• відразу, огиду — 6 %;
• це реальність, це є в нашому житті — 5 %.
Що ж до свого реального життя, то свідками насильства (жорстокого поводження з друзями, однолітками, школярами) були 42 % респондентів, не стикалися з таким явищем — 49 %, не хочуть про це говорити – 8 %.
Хоч раз у житті зазнавали:
• морального приниження — 48 %;
• фізичного кривдження — 27 %;
• нападу — 14 %;
• пограбування — 12 %;
• сексуальної загрози — 8 %.
На прохання уявити свою реакцію у ситуації, коли опитані можуть стати жертвами фізичного насильства, були отримані такі відповіді:
• звернуся до батьків — 38 %;
• діятиму на власний розсуд — 38 %;
• кликатиму на допомогу — 30 %;
• звернуся до друзів — 5 %;
• звернуся до вчителів — 3 %.
Оскільки показник звернень допедагогіву розв’язанні гострих конфліктних ситуацій низький, важливо посилити роботу з учителями щодо формування психологічної компетентності та розвитку навичок ефективної взаємодії з підлітками.
На запитання «Якою буде ваша реакція, якщо на ваших очахкривдитимуть іншу людину?»:
• втрутяться самі — 42 %;
• викличуть міліцію — 37 %;
• звернуть увагу перехожих — 34 %;
• розгубляться — 16 %;
• злякаються — 13 %;
• пройдуть і не звернуть уваги — 6 %.
Отриманий розподіл відповідей дає змогувиявити дві можливі домінантні стратегії поведінки підлітків. Перша з них — активні дії старшокласників і їхнє включення у події, друга — пасивна поведінка. Крім цього, байдужість може бути свідченням бажання керуватися інстинктами самозбереження та егоїстичними інтересами.
Про віру в те, що вчителі намагатимуться припинити насильство, якщо стануть його свідками, зазначили 75 % учнів. Однак 14 % опитаних вважають, що вчителі часто є ініціаторами насильства і кривдження школярів. Байдужість педагогів («вдаватимуть, що нічого не бачать») визнали ймовірною 12 % опитаних.
Дитинство — це період відсутності дорослої відповідальності, узаконена залежність від турботи й економічної підтримки суспільства. Неповнолітній є недієздатним у повному обсязі, але має всі людські права, особливо на захист від жорстокого поводження, від насильства різних видів і форм. Як правило, жорстоке поводження з дитиною — це комплекс дій дорослого чи учнівського колективу. В основі жорстокого поводження з дітьми лежить нерозуміння ідеалів малюка, відсутність системи демократичних цінностей, які визначають модель сімейного життя і родинного виховання.
Жорстоке поводження з дітьми у школі — це приниження, ставлення в куток, побиття, роздягання дитини перед іншими як спосіб покарання, нагадування при класному колективі про недоліки дитини, понадсильна праця, ігнорування фізичних потреб дитини (заборона піти дотуалету), існування улюбленців та «паріїв», підвищений тон, крик, необґрунтовані, неадекватні оцінки, сувора дисципліна, заснована на страху, а не на інтересі донавчання. Засобом психологічного тиску в руках окремих педагогів стало знецінення навчальних досягнень учнів. Нерідко 11—12 балів може отримати лише той, хто ходить до вчителя на додаткові (платні) заняття.
Дослідники зазначають, що діти, які пережили різні види насильства, мають проблеми з навчанням, невпевнені, у них притлумлена сильна тривога, гнів, депресія, почуття неповноцінності, порушений контакт із дорослими; часто для них характерні психопатії та неврастенічний розвиток особистості, нерідко трапляються стійкі поведінкові, соматичні порушення, розлади сну, апетиту.
Профілактика жорстокого поводження з дітьми відбувається за «Концепцією загальної освіти».
Модель навчально-виховного процесу змінюється з авторитарно-дисциплінарної на особистісно зорієнтовану. Особистісно зорієнтоване навчання передбачає нову педагогічну етику, визначальною рисою якої є порозуміння, взаємна повага, творча співпраця. Ця етика акцентує увагу не на рольовому, а на особистісному спілкуванні (підтримка, співпереживання, утвердження людської гідності, довіра); спонукає до використання особистісного діалогу як домінантної форми навчального спілкування, підштовхує до обміну думками, враженнями, до моделювання життєвих ситуацій, уключає сконструйовані ситуації вибору, авансування успіху, самоаналіз, самооцінку, самопізнання, толерантне ставлення до дітей.