Радіопрограма «Всі ми народжуємось рівними»
Ображаючи іншого, ти не
турбуєшся про самого себе
(Леонардо да Вінчі)
16 листопада в усьому світі відзначається Міжнародний день толерантності. Його запровадили у 1995 р. за рішенням ЮНЕСКО. Саме цього дня ухвалили Декларацію принципів терпимості. У ній йдеться про рівність усіх людей, незалежно від їхнього віросповідання, етнічної належності чи кольору шкіри. Ці принципи закріпили у Загальній декларації прав людини, що проголошує неприйняття усіх форм дискримінації, недопущення геноциду і покарання за нього.
Толерантність — здатність індивіда сприймати без агресії думки, які відрізняються від власних, а також особливості поведінки та способу життя інших. Терпимість до іншого (незвичного) способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, ідей, вірувань. Толерантність має свій діапазон, виходячи за який індивід втрачає можливість для нормального існування. Це також стосується і більших утворень; громада, нація, етнос, раса.
Проблема толерантності виникла ще в античні часи, коли люди з різними віросповіданнями змушені були жити разом у межах великих імперій, наприклад, імперії Александра Македонського і наступників. Так, Антиох IV Єпіфан , прихильник грецької культури, прагнучи "еллінізувати" євреїв, котрі мешкали у його володіннях, освятив іудейський храм Зевсу Олімпійському, що стало приводом до повстання, початку боротьби євреїв за незалежність під проводом Маккавеїв. Юліан Відступник був останнім античним імператором, котрий здійснив спробу відвернути Римську імперію від християнства.
У філософському контексті проблему толерантності одним з перших розглянув англійський філософ Дж. Локк (1632—1704). Його дослідження "Листи про толерантність" (1668) вміщує принципові етичні настанови, застереження проти будь-якого примусу і насильства церкви та держави над людиною.
Вважається, що особлива толерантність властива ескімосам, жителям далекої Півночі (Північна Америка). В їхньому спілкуванні відсутнє поняття "війна", образливі вислови. Якщо ж виникає сварка, то її припиняють у своєрідний спосіб. Ображений висловлює скаргу піснею, виконуючи її у супроводі бубна. Та, головне, пісня звучить на спільному, спеціально організованому частуванні, де мають бути присутніми сам кривдник і друзі з обох сторін. Якщо виконання пісні присутні схвалюють, то скарга виконавця вважається справедливою, у протилежному випадку на нього накладається стягнення (наприклад, частування відбувається за його рахунок).
Толерантність належить до основоположних демократичних принципів, пов'язаних з концепціями плюралізму, соціальної свободи і прав людини. Проблема толерантності набула особливої актуальності з розвитком загальносвітових інтеграційних процесів у різних галузях економічного, культурного, суспільного життя, освіті. Бути толерантним — означає виявляти повагу до іншого способу життя, інших почуттів, традицій, ідей, вірувань.
Виявлення толерантності не означає терпимого ставлення до соціальної несправедливості, відмови від своїх або прийняття чужих переконань. Це означає, що кожен може дотримуватись своїх переконань і визнає таке ж право за іншими, свідчить про визнання того, що люди за природою своєю відрізняються зовнішнім виглядом, становищем, мовою, поведінкою і мають право жити в мирі, в гармонії з собою і навколишнім світом та зберігати свою індивідуальність. А також означає, що погляди однієї людини не можуть бути нав’язані іншим. Без толерантності не може бути миру, а без миру неможливі розвиток і демократія.
Толерантність необхідна у взаєминах між окремими особами, в сім’ї та у громаді. У школах, університетах та осередках неформальної освіти, вдома і на роботі необхідно формувати атмосферу толерантності, душевності, стосунки відкритості, уважність один до одного та почуття солідарності. Все це приходить через виховання. Виховання є найефективнішим засобом запобігання проявам нетерпимості.
Вихованню в дусі толерантності сприяє прищепленню почуття солідарності як між окремими особами, так і мовними групами та націями. В інтересах міжнародної злагоди принципово важливо, щоб кожна людина, громада та нація усвідомлювали і поважали багатокультурний характер людського співтовариства.
Виховання в дусі толерантності починається з прищеплення людям знань про їхні права і свободи з метою забезпечення їх реалізації та зміцнення прагнення кожного до захисту прав інших. На сьогоднішній день толерантність розглядається в контексті таких понять як визнання, прийняття, розуміння.
Визнання – це здатність бачити в іншому саме іншого, як носія інших цінностей, іншої логіки мислення, інших форм поведінки.
Прийняття – це позитивне відношення до таких відзнак.
Розуміння – це уміння бачити іншого із середини, здатність поглянути на його світ одночасно з двох точок зору: своєї власної та його.
Толерантність являє собою нову основу педагогічного спілкування вчителя і учня, суть якого зводиться до таких принципів навчання, які створюють оптимальні умови для формування в учнів культури гідності, самовираження особистості, виключають чинник боязні неправильної відповіді.
Толерантність в новому тисячолітті – спосіб виживання людства, умова гармонійних стосунків в суспільстві.
На сьогоднішній день виникає необхідність виховання культури толерантності з найперших днів навчання.
Одному із завдань у формуванні особистості молодшого школяра є збагачення його етичними уявленнями та поняттями. Ступінь оволодіння ними у дітей різна, вона залежить від розвитку дитини, його життєвого досвіду.
Заходи, в яких беруть участь батьки, служать хорошим прикладом взаємодії двох найважливіших чинників в житті дитини, школи і сім'ї, що об'єднали свої зусилля в учбовому процесі, направленому на виховання відкритого, неупередженого відношення до людського різноманіття.
Основні принципи толерантності мають чимало точок дотику з ідеями гуманістичної психології, особливо, коли розглядати і осмислювати суть особистості, її духовний світ. Перед сучасними педагогами стоїть завдання цілісного розвитку дитини, а для цього потрібен деякий освітній простір, що дає людині можливість самореалізації і вибору. Розв’язання цього завдання можливо лише в атмосфері позитивного психологічного клімату. Виховання в дусі толерантності включає проблеми, які турбують сучасних школярів і які можна згрупувати за такими основними напрямами:
стосунки учня з однокласниками;
стосунки його з батьками;
усунення конфліктних ситуацій з учителями.
Кожен вчитель постійно повинен удосконалювати себе, прагнути таких стосунків з учнями, які були б побудовані на повазі й любові. А особливо в наш час, коли довкола стільки несправедливості, зла та жорстокості, коли діти й підлітки потрапляють у світ наркотиків та алкоголю. Адже та соціальна дійсність, яка оточує нас, часто спотворює стосунки між вчителем та учнями. Педагог повинен вміти реально оцінити становище учня, звернути увагу не лише на його проблеми у школі, а й удома. Це ключ до вирішення багатьох проблем, часом й конфліктів, які виникають у процесі виховної діяльності.
Під процесом виховання толерантності мається на увазі створення простору прямої чи опосередкованої взаємодії різних ззовні чи за поведінкою людьми, їхніми співтовариствами, інакше кажучи, співіснування різного.
Виховання дітей у родині - спеціальна педагогічна діяльність батьків, у якій реалізується функція родини із соціалізації дитини. Дослідження показують: велика частина родин здійснює виховання на низькому рівні, неусвідомлено, стихійно, безвідповідально. Дітей виховують, дотримуючись моделей поведінки власних батьків, перекладаючи виховання на школу, не знаючи, що і як треба робити.
Для того щоб батьки могли виховувати дітей у дусі толерантності, необхідне володіння відповідними знаннями, потрібно формувати в дітей систему цінностей, в основі якої лежать такі загальні поняття, як консенсус, компроміс, взаємоприйнятність і терпимість, прощення, ненасильство, співчуття, розуміння, співпереживання тощо.
Виховувати толерантність у родині - значить прищеплювати повагу, прийняття та правильне розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, наших форм самовираження та способів проявів людської індивідуальності. Їй сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті й переконань.
Принципи виховання толерантності в родині
Принцип зв'язку виховання толерантності з життям. Батьки повинні орієнтувати підлітка не тільки на ситуації в суспільстві взагалі, а й на життєві ситуації, пов'язані з толерантною взаємодією у спілкуванні дитини з близькими, друзями, педагогами.
Принцип поважного ставлення до особистості. Незалежно від позиції дитини, її світогляду, поважне ставлення до неї є необхідним принципом виховного процесу. При формуванні толерантності цей принцип здобуває подвійну значущість. Поважаючи та приймаючи (не обов'язково погоджуючись) позицію й думку дитини, але при необхідності коректуючи їх, ми показуємо їй приклад толерантного ставлення до людини з іншим поглядом на світ.
Принцип опори на позитивне в дитині. Виховуючи дану моральну якість, ми повинні підтримувати розвиток, бачити в підлітку особистість, яка саморозвивається, готову до змін і самореалізації. При цьому основою успішності процесу виховання толерантності в підлітків стає актуалізація позитивних рис, позитивного соціального досвіду, розвинених (нехай навіть у невеликому ступені) конструктивних умінь взаємодії з людьми.
Принцип соціальної обумовленості процесу виховання толерантності. Виховання толерантності багато в чому обумовлене впливом соціального середовища. Необхідно вивчити соціальне середовище й переносити в нього ідеї толерантності, підбираючи для цього відповідні форми, методи та прийоми роботи. З даним принципом тісно пов'язаний наступний принцип виховання толерантності.
Принцип завуальованості педагогічних впливів та опори на активність дитини. Специфіка морального виховання полягає в тому, що дії дорослих із формування основ поведінки дітьми та підлітками сприймаються як моралізування й тому вони часто пручаються впливам. Для того щоб уникнути подібної ситуації, варто спиратись на непрямі методи та прийоми роботи. Однак толерантність не може бути засвоєна під чисто зовнішнім впливом, вона базується на персональній автономії і є принципом життя самої людини.
Принцип єдності знання та поведінки. Даний принцип вимагає побудови виховного процесу формування толерантності на двох взаємозалежних рівнях: інформаційному (який дає знання про толерантність, її складові, її прояви, про багатомірність людського буття, формування установки на толерантність) і на поведінковому (озброєння вміннями та навичками толерантної взаємодії), що складають єдине ціле. Основним критерієм сформованості толерантності повинне стати вміння конструктивно, толерантно взаємодіяти з людьми та групами, що мають визначені відмінності.
Від того, який тип виховання переважає в родині, залежить, яка тут виросте людина. Головні методи виховання в родині - це приклад, спільні з батьками заняття, бесіди, підтримка підлітка в різних справах, у вирішенні проблем, залучення його в різні види діяльності в родині та поза нею. Підліток освоює соціальні зв'язки та ролі у світі; стаючи старше, він усе більше орієнтується на однолітків і соціальні інститути. Батьки, даючи йому відносну свободу, повинні бути надійним тилом для нього, створювати в нього почуття впевненості, які його зрозуміють і підтримають у важкій ситуації.
Діти використовують для словесних «уколів» такі особливості:
Зовнішності. Діти відзначають яскраві особливості зовнішності: «товстуни», «кістяк», «рудий», «коса». Часто це також характеристики, пов'язані з акуратністю: «замазура», «задрипанка», «лохматий»;
Поведінки. «Черепаха», «плакса», «боягуз», «жаднюга» - варіації таких образ щодня можна почути на дитмайданчиках;
Національне питання. Слова нетерпимості в цьому випадку діти «підхоплюють» у дорослих. Саме вони навчають їх звертати увагу на колір очей і волосся та робити на основі цього неправомірні висновки;
Стать і вік. Діти часто дражнять один одного «дівчам» (часто як синонім «плакси» або стосовно хлопчиків, які товаришують з дівчатами), а також «малим» («маленький» як синонім «дурний»);
Розум і успішність. Якщо дитина не відрізняється ні активністю, ні гарними навичками спілкування, ні досягненнями у заняттях, то він часто може почути: «тупак», «невдаха», «зануда», «заучка».
Звичайно, це впливає на «старт» в житті. Діти, яких багато дражнять, стають замкненими в собі, невпевненими. Нетерпимість негативно впливає як на особистість того, хто її виявляє, так і на особистість того, по відношенню до кого вона виникає. Коли мова йде про вашу дитину, важливо зрозуміти, на якій стороні «поля» вона грає. Пам'ятайте, що зерно терпимості закладається саме зараз. Від того, як реагують на «жарти» батьки, залежить, чи буде дитина, коли вона виросте, терпимою до особливостей майбутнього партнера, друзів і просто оточуючих.