Мета: донести до душ дітей жахливе страхіття 1932 - 1933рр.; ознайомити з поняттям «геноцид», виховувати в дітях доброту, милосердя, взаєморозуміння.
Обладнання: епіграф, написаний на дошці, ілюстрації, білий хліб на столі, рушник, запалена свічка, колоски жита.
План
- Штучний голод 33 го року - тяжкий злочин, геноцид.
- Сторінки жахливої історії нашого народу.
- Спогади очевидців.
- Катерина Мотрич «Молитва за убієнних голодом».
- Хвилина мовчання.
Цвіте калина між тернами, І рідно пахнуть чорнобривці, Спинивсь Чумацький шлях над нами – Ми - українці.
Т. Степанчук
Учитель. Голодомор 1932 - 1933рр. - це трагедія нашого народу, яка сталася на благословенній землі квітучого українського краю.
Досі не віриться, що тут - у житниці України - раптово зник хліб, люди залишилися без зернини. І це в урожайний 1932 рік. Пухли старі й малі, вимирали роди й села.
Смерть чигала на шляхах, на полі, у хатах. Здавалося, кістлява рука вдень і вночі не випускає своєї кривавої коси.
1933 рік. Найчорніший час в історії України. У світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших і найблагородніших країн.
Перегорнімо сторінки жахливої історії нашого народу
1. Це був не голод, а зумисно підготовлений голодомор. Мільйони людей були приречені на смерть від голоду, який можна назвати штучним.
Підраховано, що на початку року середня селянська родина з п'яти чоловік мала близько 80кг зерна, щоб проіснувати до наступного врожаю. Інакше кажучи, кожен її член мав близько 1,7кг на місяць.
- Наприкінці зими 1933 року голод на Україні набув велетенських розмірів. Люди в селах їли мишей, щурів і горобців, траву, кісткове борошно й кору дерев. Намагаючись урятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах, лікарнях, на вулицях. Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней, що загинули від сапу, убивали і їли один одного, викопували мертвих і також їли їх.
- То був страшний, навмисний голод,
Стріла була така нищівна!
Щоби згромадити стодолу Колгоспної катівні.
4. То був тяжкий державний злочин,
Здригнулась навіть мертва Кара.
Мерцями віялося поле,
Ні хрестика, ані могили,
То був такий навмисний голод...
- Історія людства не знала такого випадку, коли володарі нищили голодом своїх власних громадян. Пам'ятаймо, що зимою 1932 - 1933рр. помирало в Україні 17 чол. на хвилину, 25 тис. щодня. 22 місяці голоду — штучного, рукотворного. Він став глобальною катастрофою XX ст.
- Проти українського народу велася справжня війна, негідна, людоморна. Війна проти такого працьовитого, безвинного народу. Вирішено було голодом виморити його, винищити ворожнечею, розбратом.
- До цього голоду держава штовхнула село, яке відмовлялося прийняти колгоспну систему з початку колективізації.
У 1930р. в У країні було заготовлено 400 млн. пудів хліба. У 1931 р.- державні заготівлі становили 380 млн. пудів. У багатьох селян 1931 р. вилучили все зерно, у тому числі й посівний фонд.
8. Узимку 1932 - ї 933рр. привид голоду вже стукав у двері селянських хат України.
На 20 травня 1932 р. в республіці було засіяно трохи більше половини запланованих площ. І все ж урожай 1932 р. міг би забезпечити населення України мінімумом продовольства.
9. Саме в цей період на полях з'являються ночами селяни, яким нічим було годувати дітей. Вони ножицями зрізали колоски на полях. Незабаром явище набрало масового характеру.
7 серпня Сталін власноручно написав закон про охорону соціалістичної власності, який у народі називали «законом про п'ять колосків», який за крадіжку колгоспної власності передбачав розстріл, або позбавлення волі строком на 10 років. У районах конфіскували продовольчі й посівні фонди, припинялося постачання товарів, на колгоспників обрушились репресії.
10. Голод охопив Україну, Північний Кавказ, Кубань, Поволжя, Північний Казахстан. Але найбільших масштабів голод набрав лише в Україні.
Живі не мали сили ховати мертвих. У деяких населених пунктах вивішували чорні прапори, що означало, що жителів тут уже нема.
У Харківській області було зафіксовано 9 районів масової смертності.
11. «Вічний монолог»
Вам стане соромно колись за те,
Та я вже цього не побачу.
А житечко моє - таке густе,
А мамина рука - іще гаряча.
Я ще не вмер...
Ще промінь в оці грав.
В четвер мені пішов десятий рік.
Хіба в такому віці умирають?!
Ви тільки поверніть мене на бік.
До вишеньки.
В колиску ясночолу.
Я чую запах квітів. Я не вмер.
А небо стрімко падає додому.
Тримайте хтось!
Хоча б за коси верб...
Куди ж ви, гей, ви, людоньки, куди?
Окраєць ласки... Чи із печі диму?
Та ж скільки в тім зайвої води! ...
Не чує світ. Усі проходять мимо.
12. «Остання колискова»
Спіте, діти, спіте любі!
Спіте і не просипайтесь!
Вже не буде мучить згуба,
Забере вас пташка райська.
Спіте міцно, спіте, діти,
Янгол Божий на порозі,
же не буде їсти хтітись,
І не будуть пухнуть нозі.
13. Спи, синочку, горепаску,
Засинай навіки, доню,
То моя остання ласка
З материнської долоні.
Ще пограймось навперейми
У піжмурки із бідою,
Заховаємось від неї
У сиру земельку... Лельки.
14. Тиждень терпів я від голоду муки,
Благав, ходив, простягаючи руки,
Врешті й ходити уже я не зміг,
Ледве дійшов, упав на поріг.
Встав би, підвівся, та зрадили сили,
Плакали діти, баби голосили...
Федір, мій син, на лежанці лежав,
Звісно, каліка, терпів і мовчав.
15. Вранці на другий день - зирк!
Аж у руки
Суне хтось кавалок макухи,
Хто це? Це ти, мій сусіде Петро?
Бог хай віддячить тобі за добро Слина пішла. Затрусилися руки, Боженьку милий. Кавалок макухи!
Де ти? Пішов вже. Аж нагло онук Вихопив в мене кавалок із рук.
Учитель. Чорним смерчем пройшов голод і по нашій Чернігівській області. Про це розкажуть наші виступаючі.
Учень. На 1 січня 1932 року населення області становило 2 971 317 чоловік.
На 17 січня 1939 року було вже 1777 тисяч жителів. Восени - взимку 1932 року студенти Чернігівського медичного технікуму одержували по картках 75г кукурудзяного хліба, а дітям видавали 25г. Влітку 33-го студенти Ніжинських учительських курсів одержували кожного дня 100г хліба, чай без цукру та варену без солі ботвину.
Голод в с. Горбове (спогади очевидців)
Учень. Дуда Марина Іванівна, 1914р. народження.
Бабусі було 19 років, коли настав голодомор. Це страшне явище. Люди з голоду падали на ходу, вимирали сім'ями. Свекри бабусі теж померли з голоду. А бабуся пішла працювати в Єньків хутір, де жила в гуртожитку й працювала за їжу, платою було хіба якийсь шматок полотна чи хустки. Додому в Авдіївку ходили тільки по вихідних. Годували дуже погано, якусь ріденьку бурду та кілограм хліба на тиждень. Ночами ходили в кагати, підбирали гнилу картоплю, чи що там загубилося. Ось так рятували свої душі. А робота була тяжка.
Учениця. Кот Тетяна Григорівна, 1922 р. народження.
Бабусі було 12 років. Батьки пухли від голоду, але з сім'ї ніхто не вмер. У них було 5 дітей, які ледь не померли з голоду. Ходили в кагати підбирати гнилу картоплю, їли листя з в'яза, буряки, люпин. Робота була важкою, за роботу не платили. Корову забрали. Була клуня. Розбирали й продавали клуню, щоб купити люпин.
Учениця. Андрєєва Ольга Тимофіївна, 1926 р. народження, Їли макуху, дятловину, люпин. Дід помер від голоду.
Беленок Марія Ничипорівна, 1916 р. народження.
Було дуже тяжко. Їсти було нічого. Доводилося їсти овес та полову, люпин, щавель. З родини вижили всі.
Білогура Марія Яківна, 1917 р. народження.
Померло 4 дітей - 2 хлопці та 2 дівчат: Василь, Григорій, Галя, Параска.
Хто не йшов у колгосп, у тих забирали все, і ті голодували.
Батько не йшов у колгосп.
Учениця. Бура Олександра Денисівна, 1925 р. народження.
Чи пам'ятаю я голод? Авжеж, пам'ятаю. Люди пухли від голоду. Буває іду, а при дорозі сидять
опухлі, змарнілі від голоду люди з дітьми.
Навесні людей рятувала природа і їли людей, щавель і все, що попадало під руку. Дуже багато людей помирало від голоду. Мій дідусь теж помер. Багато померли старих і малих, які не могли знайти ні крихти хліба. Дідуся мого звали Бурий Мирін. Помер він навесні, коли пішов по щавель зі своїм онуком. Це відбулося в 1933 р.
Учениця. Глузд Мотрона Василівна, 1912р. народження, жителька с. Глузди.
На той час вона була заміжня за Глуздом Іваном Гавриловичем. Народився в них хлопчик 1932р., якого назвали Петром. Їсти було майже нічого. Годувати грудьми було важко, бо в голодної матері не було молока.
Хлопчик прожив декілька місяців, а взимку помер. Мати Лукерія, щоб пережити голод, возила на базар у Березне, Іванівну, Красне все, що можна було продати: полотно, рушники, кожушки, рядна, ікони, будь-які речі вжитку й привозила деякі продукти харчування: коричневі грудки цукру, висівки з борошна, іноді крупи, горох.
Потім на початку 1934 року народилась донька Марія. Уся сім'я віддавала частку їжі, щоб вижила Мотрона і Марія.
Весною в них на городі росли полуниці. Вся сім'я берегла ягоди для годувальниці, а сусідський дід Дробний Трохим Миронович, уже мав 70 років, дуже голодував.
Цей чоловік перелазив через межу і їв полуниці разом з листям. Але це йому не допомогло, він помер, залишивши свою доньку - вдову й дві внучки голодувати.
У голод їли макуху якусь із клоччям, варили борщ з кропивою, чай з гілками смородини, вишні. Якщо в сім'ї були вдови, багато дітей, то голодували тяжко.
Учениця. Є. К. Симан, жителька с. В.-Муравійка.
У 1932 році був неврожай. А те, що вродило, забрала держава. Багато людей померло: чоловік 50 із загальної кількості 300 душ.
Голод усі переживали дуже тяжко. Хліб було пекти ні з чого, то різали ботвину із буряків, добавляли трішки борошна, пекли коржі і із ними ходили на роботу.
Зривали квіточки із конюшини, дикого часнику, щавлю. Діти ходили на болота по ситняк, рвали і їли рогозу. Усе це висушували, товкли в ступі, додавали борошно й пекли оладки.
Найтяжче довелося з березня по червень 1933 року. Була в нашому селі одна сім'я, де діти з'їли свою матір. Такі вони були голодні, що вже й не розуміли, що роблять.
Учениця. Адморок Олександра Денисівна, 1925р. народження.
Пам'ятаю, наче це було вчора. Наша родина була не дуже бідна, але голод усе з'їв. Мати ходила з Гусавки в Чернігів. Міняла сережки, хустки на різні продукти, щоб нас прогодувати.
Не дай, Боже, пережити голод хоч раз на своєму віку. Потрібно цінувати хліб, бо без нього буде важко жити.
Учениця. 1932 - 1933рр... Голодомор в Україні. Довгий час це була одна з найбільш заборонених тем. І лише недавно стали відкриватися ці чорні сторінки історії.
Очевидцями цих страшних подій були жителі й села Виблі. Дуже багато їм довелося пережити.
Для Ревко Олександри Гаврилівни, 1922 р. народження та Ревка Олексія Федоровича, 1917 р. народження, ті часи видались дуже тяжкими. Сім'я Ревків розповідає, що в той час в селі була організована буксирна бригада, яка ходила по селу й відбирала у людей їхнє добро.
Олексій Федорович розповідає, що випадково його мати знайшла трохи полови, того дня в їхній хаті було майже свято. З частини цієї полови вони спекли хлібину, а частину з'їли так.
Олексій Федорович жив недалеко від болота, тому ходив до води і рвав яр, який йому здавався дуже смачним.
Учитель.
Катерина Мотрич «Молитва за убієнних голодом»
Хто се? Чий голос щоночі просить: «Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю, ненечко! Крихітку хлібця». Хто водить за мною запалими очима - криницями, очима, у які переселилися всі страждання, муки й скорботи роду людського й розпинає душу мою на хресті всевишньої печалі. Хто щоночі будить, стогне, квилить, плаче й веде в холодну ріку, де розлилися не води, а сльози мого народу? У ній ні дна, ні берегів...
«Ходи до мене, роде мій вечеряти! Марії, Ганни, Уляни, Соломії, Василечки, Грицики, Катрусі, покірно прошу до святої вечері.
Діти - мої квіти викошені! Ключ мій журавлиний на рідній землі підстрелений! Муко моя довічна! Скорбото моя всевишня!»
І пливуть Чумацьким Шляхом білі тіні з білої небесної України й сідають до поминальної вечері.
Господи! Страждання, муки й горе мого народу до Всевишньої скорботи зарахуй, і біди й погибель від землі й народу сущого відведи. Нині, прісно й навіки вічні відведи! Амінь.
Учитель. Запалімо поминальну свічу й хвилиною мовчання вшануємо пам'ять жертв сталінського голодомору, який забрав життя мільйонів людей.
Учениця. Є найсвятіше - рідна хата
І поле, батьківський загінець Тобі про рід вкраїнський дбати, Ти - українець.
Учні (хором). Цвіте калина між тернами,
І рідно пахнуть чорнобривці. Спинивсь Чумацький Шлях над нами Ми-українці!