(Усний журнал)
Девіз: Прочитайте знову
Тую славу, Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте оті титли,
Ні тієї коми...
Все розберіть... та спитайте
Тоді себе: що ми?..
Чиї сини ? Яких батьків ?
Ким? За що закуті?...
(Т.Шевченко, "І мертвим і живим")
Мета:
1.Ознайомити учнів із національними символами України - прапор, Герб, Гімн, народно поетичними символами.
2.Сприяти формуванню національної свідомості школярів, вихованню почуття патріотизму.
Обладнання:
- Державний прапор України;
- малюнки різних гербів України;
- малюнки прапорів різних часів;
- плакати "Козак Мамай"; "Наша дума, наша пісня не вмре, не загине";
- грамзаписи: "Заповіту" Т.Шевченка, "Вічного революціонера" І.Франка, гімну "Ще не вмерла Україна", "Козацького маршу";
- рушники, сорочки, кетяги калини.
Хід журналу
Звучить "Козацький марш "
Ведучі журналу - учителі української мови та літератури, історії, музики - сидять на сцені за столом, на якому вишита скатерка, серветка чи рушник, ваза з чорнобривцями, мальвами, кетягом калини, вербовою гілкою, барвінком. Всі у національному одязі.
Марш звучить тихіше
Вступне слово виголошує учитель української мови та літератури: Сьогоднішня зустріч учителів та учнів нашої школи пройде у формі усного журналу, тема якого "Українська національна символіка". Девізом його є слова генія українського народу Тараса Шевченка, який через століття шле до нас, своїх нащадків, тоді ще ненароджених своє послання - заповіт "І мертвим, і живим, і не народженим землякам моїм в Україні і не в Україні..."
Читає напам 'ять уривок із послання
Останнім часом погляди мільйонів людей спрямовані до своєї історії,' словесності, культури. Ми обличчям повертаємось до замулених криниць своєї духовності. І такою невивченою цариною нашої історії є символіка державна, національна, народна. Нині з'являється багато матеріалів,присвячених цій надзвичайно важливій проблемі.
Усний журнал має чотири сторінки:
- перша сторінка - "Герб - тризуб";
- друга - "Національні прапори України";
- третя - "Гімни України";
- четверта - "Народнопоетичні символи України".
Відкриваємо першу сторінку усного журналу - "Герб-тризуб", яку веде учитель історії.
Представлення ведучого першої сторінки
Перша сторінка
Учитель історії: Як свідчать історичні джерела, східні слов'яни використовували символічні знаки ще в період родоплемінного ладу на території України. Ними могли бути хрест, квадрат, ромб, коло; пізніше - зірки, квіти, зброя, звірі, птахи тощо.
Перша згадка в літописах належить до X ст. Посли київського князя Ігоря (912-945) при укладенні договору з візантійцями мали свої печатки, що служило символом їхніх повноважень.
За Київської Русі тризуб стає князівським знаком. Його зображення відоме з печатки Святослава Ігоровича (загинув 972 р.), де чітко відрізняється князівський знак у вигляді "Ш" - тризуб відомий нам сьогодні, як знак Рюриковичів. До речі, вперше його назвав так російський історик М.Карамзін.
Згодом цей знак карбується і на срібних монетах великого князя київського Володимира Святославовича (980-1015).
Тризуб можна знайти на цеглі Десятинної церкви, на плитах Успенської церкви у Володимирі-Волинському. Його зображення, як повідомляють за рубіжні українознавці, знайдено також на гербі французької королеви Анни (дочки великого князя Ярослава Мудрого), на надгробнику святого Еріка (Швеція), що поріднився з династією Володимира Святославовича (до речі слово герб, за тлумачним словником української мови, - відмінний симво-лічний знак держави, міста, дворянського роду або окремої особи тощо зображений на прапорах, монетах, документах; Державний герб – офіційна емблема держави).
Існує близько сорока версій про походження тризуба: тризуб як первісне обожнювання рибальського знаряддя, згодом символ влади; це уособ
лення трьох природних стихій - повітря, землі і води; зображення атакуючого сокола і т.д.
Цікаві міркування з приводу пояснення значення тризуба висловив відомий історик Михайло Грушевський: "З різних об'яснень я вважаю найбільш вірним те, що се вершок булави, чи як то називають французи "начальницької палиці", знаки власти старшини. Такі палиці - річ дуже стара, вершки чи головки таких палиць зустрічаються у знахідках кам'яної доби, коли люди ще не вживали металів. З таких палиць розвинулись потім наші булави, пірначі, чикани - знаки власті різної старшини. Головку такого пірнача представляє Володимирів знак... Головне те, що се оздоба не запозичена, не видумана, а пов'язана з нашою тисячолітньою державою, політичною і культурною історією".
Після смерті Володимира Святославовича знаки тризуба ще довго зберігаються на монетах великого князя Святополка (1015-1019 рр.), Ярослава Мудрого (1019-1054). Цікаво, що пізніше як знак влади використовувався двозуб.
Великий князь київський Володимир Мономах (1113-1125) прийняв собі знак тризуба Володимира Святославовича.
У період феодального роздроблення Русі тризуб поступово витісняється з ужитку: на Київській землі використовують зображення святого архистра-тига Михаїла, а на західноукраїнських - лева, що дереться на скелю.
Із запровадженням козацького реєстрового війська на Україні з'являться нова символіка - лицар-козак самопалом. Його ми бачимо на печатках, починаючи з 1596 р., у часи гетьманування Петра Сагайдачного, Михайла Дорошенка, Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Юрія Хмельницького, Павла Тетері, Івана Скоропадського (учитель демонструє портрети князів, гетьманів).
Відзнаку у формі тризуба використовували українські частини в складі Австрійської армії - Українські Січові стрільці - під час Першої світової війни.
Як державний герб УНР тризуб на синьому тлі був схвалений 12 лютого 1918 року Малою радою в Коростені, зображення опубліковано 1 березня в Києві та затверджено Центральною Радою 22 березня 1918 р. у формі великого герба з відповідним орнаментальним обрамуванням. Автором проектів був В.Кричевський. Як герб тризуб залишився і в часи Гетьманату (1918), і за Директорії (1918-1920 рр.). Від часу об'єднання УНР і ЗУНР (Акт Соборності України, проголошений у Києві 22 січня 1919 р.) державним гербом став золотий тризуб на синьому тлі.
Символіку із зображенням тризуба в 20-40 рр. XX ст. використовували різні політичні, релігійні угрупування Західної України.
Ведучий надає слово другому вчителю історії
Друга сторінка
2-й вчитель історії: Прапор як символ чи засіб сигналізації виник за античних часів і поширився в Європі в добу Середньовіччя. Найдавніші прапорні полотнища були трикутно-клинові. На зламі XVIII-X1X ст. з'являються чотирикутні прапори з клиновими полотнищами. Найбільш використовуваним кольором був червоний. Вживали також білий, блакитний, жовтий кольори.
Прапор Руської землі був переважно червоним із золотистим тризубом-двозубом, а хоругва Галицько-Волинського князівства мала блакитне поле із золотистим левом (з такими стягами галицькі полки брали участь у Грюн-вальдській битві 1410 р.)
Великого розквіту набуло українське прапорництво у героїчну козацько-гетьманську добу. Йшло збагачення форм полотнищ, колірної гами, посилення національних прикмет у формі і змісті, створення системи військо-полкових, сімейних стягів. Тоді з'являється новий прапорний колір - "малиновий", який став основним у запорізьких козаків. У козацьких полках були хоругви інших кольорів: жовті, сині, зелені. Сині і жовті барви найчастіше трапляються в козацькому одязі часів визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького (1648-1654), а пізніше - гайдамаків часів Коліївщини.
Під час розповіді про козацько-гетьманську добу звучить "Козацький марш "
Блакитні (сині) полотнища із золотими чи жовтими хрестами чи іншими знаками поширюються у XV11-XVIII ст. Поєднання їх знаходимо в полкових знаменах Київського, Лубенського, Чернігівського полків.
Із занепадом гетьманщини, поділом українських земель між Росією і Австрією зникли українські військові, територіальні та інші прапори. На українських землях у межах царської Росії можна було вживати лише біло-синьо-червоні прапори імперії:
Жовто-сині прапори використовували Українські Січові стрільці.
22 березня 1918 р. Центральна Рада в Києві ухвалила Закон про державний прапор УНР, який був жовто-блакитний. Вибір кольорів був умотивований таким міркуванням: символами України є чисте небо (синій колір) та пшеничне поле (жовтий колір), як сказав поет: Наш стяг - пшениця у степах Під голубим склепінням неба.
Ведучий надає слово учителю музики
Третя сторінка
Вчитель музики: Слово "гімн" - грецького походження (дослівний переклад - похвальна пісня) - урочиста пісня, прийнята як символ державної національної єдності.
Слова національного гімну "Ще не вмерла Україна" написав у 60-х роках XIX століття відомий український поет, етнограф, фольклорист Павло Чубинський (1839-1884). Поезія, уперше надрукована 1863 р. швидко розійшлася в народі, серед інтелігенції, студентів, гімназистів. Певний час її навіть приписували Тарасу Шевченку. Музику написав західноукраїнський композитор Михайло Вербицький (1815-1870). Музику до нього написали й інші композитори, зокрема, Кирило Стецепко.
Звучить фрагмент гімну "Ще не вмерла Україна"
Ще не вмерла Україна, і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Душу, тіло ми положем за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону.
В ріднім краї панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька поспіє.
Приспів.
А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відіб'ється, згомонить степами,
України слава стане поміж ворогами.
Приспів.
За національні гімни вважали також "Заповіт" Т.Г.Шевченка, "Вічний революціонер" І.Я.Франка (музика М.Лисенка), "Не пора" І.Франка (музика Д.Січинського).
Звучать фрагменти із "Заповіту" та ''Вічного революціонера"
Українські емігранти в Америці та Канаді також мали свої гімни ("За тебе, Україно" - сл. В.Щурата, муз. С.Людкевича та "Для тебе, Україно, живем" - сл. О.Грицая, муз. С.Людкевича). У Галичині, крім названих, на урочистостях співали також "Мир вам, браття" та церковний гімн "Боже великий, єдиний, нам Україну храни" (сл. О.Косинського, муз. М.Лисенка) та інші.
Особливо широко вживали гімн "Ще не вмерла Україна" в роки встановлення влади ЗУНР та УНР.
Партійний гімн ОУН - "Зродились ми великої години". До речі, провідники ОУН досить скептично ставились до гімну "Ще не вмерла Україна".
Як бачимо, і гербова відзнака у формі тризуба, і синьо-жовті прапори мають давнє походження, несуть у своїй суті певну історичну пам'ять, а гімн "Ще не вмерла Україна" пройнятий мотивами українського романтизму минулого століття.
Ми ж повинні чітко усвідомити, що історична символіка є передусім пам'яткою українського народу і під таким кутом зору до неї ставитись.
Четверту сторінку журналу - "Народнопоетичні символи України" ведуть учителі української мови та літератури
Четверта сторінка
Українські словесники: Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, рушник, сорочка, калина біля вікна, барвінок - все це наші символи. Рідна хата! Оспівана в піснях, оповита легендами та переказами, опоетизована майстрами слова та пензля, вона завжди буде символом добра і надії. "Хата моя, біла хата, рідна моя сторона, пахне любисток і м'ята, мальви цвітуть край вікна...", "Постав хату з лободи, а в чужую не веди", "Збудуй хату з маковини та для любої дівчини", "Дорога моя хатка, де родила мене матка", "Люди добрі, хата тепла", "Чим хата багата, тим і рада", "Своя хата - своя правда, своя стріха - своя втіха", "Де будь, там будь, а свою хату не гудь", "Де хата не метена, там дівка не плетена"... Це лиш часточка із немеркнучих перлин народної мудрості про отчий дім.
Людина не має права бути безбатченком, завжди повинна пам'ятати батьківську хату, з якої вона пішла у велике життя.
У композитора Олександра Морозова є задушевна пісня на слова українського поета Андрія Демиденка '- "Душі криниця". Вона зараз прозвучить у виконанні дуету вчителів української мови та літератури.
Виконується пісня "Душі криниця"
Висиха душі криниця,
І життя як не було,
Якщо раз чи два на місяць
Не поїду у село
Приспів:
Як побачу рідну хату,
Заспіваю, наче цвіт.
Здрастуй, мамо, здрастуй, тату,
І мого дитинства слід.
Сяду з вами на порозі,
Поклонюся я землі,
Стану справжнім, як природа,
Як вечеря на столі.
Приспів.
І хоч так мені привітно,
Та щемить душа сама:
Я ще літо, я ще літо,
А в батьків уже зима.
Про рушник як один із символів України розповість учень 10 класу, чия наукова робота "1 на тім рушникові..." зайняла призове місце на районній олімпіаді.
"І на тім рушникові оживе все знайоме до болю ..." Ці відомі нам слова Андрія Малишка хвилюють, бентежать душу. Щаслива доля поета: його "Пісні про рушник" судилося стати народною. Це, мабуть, найбільша радість для митця - почути свою пісню з уст народу: Рідна мати моя, ти ночей недоспала, Ти водила мене у поля край села, І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Звучить "Пісня про рушник"
Рушник. Один із символів України. Рушник на стіні. Хліб-сіль на рушнику. Весільний рушник... Давній символ.
Не було, мабуть, жодної хати на Україні, яку б не прикрашали рушники. Хата без рушників, казали в народі, - що родина без дітей. Рушник з давніх-давен символізував мир, злагоду та здоров'я в сім'ї. Все наше життя проходить поряд з рушниками: ушановуємо народження немовляти, виряджаємо у далеку дорогу батька-сина, зустрічаємо гостей, проводжаємо людину в останню путь...
Спадають на думку рядки із поезії Максима Рильського: "Не бійтесь заглядати у словник". Яке значення цього слова дає тлумачний словник української мови? Беру в руки один із томів і читаю: "Шматок декоративної тканини з вишитим або тканим орнаментом; традиційно використовується для оздоблення житла, в українських народних обрядах".
Мабуть, найчастіше рушник використовується у весільних обрядах. В українській мові існує чимало фразеологізмів, пов'язаних із весільним рушником. Так, готувати рушники, подавати рушники означає давати згоду на одруження. Ілюстрації цих фразеологізмів у різних жанрах фольклору, зокрема у піснях:
Ой ти, мати, порадниця в хаті,
Нарадь мене, що людям сказати:
Ой чи ж мені по рушнику дати,
Ой чи ж мені людей відказати.
Звучить пісня "Ой приїхав козак з України"
Вернутися з рушником - значить засватати дівчину:
Вернулися
Люде з рушниками,
З святим хлібом обміненим...
Таку кралю висватали,
Що хоч за гетьмана,
То не сором.
Вірш Т.Шевченка "Наймичка"
Ставати на рушник - брати шлюб, одружуватися:
А хто ж те є відерце дістане,
Та й зо мною на рушник стане.
Звучить пісня "Туман яром, туман долиною"
За давнім звичаєм, як тільки у сім'ї підростала дівчина, мати змалечку привчала її вишивати рушники, сорочки, хусточки, передавала свій досвід:
Ой мамо, голубко, не плач, не ридай -
Готуй рушники і хустки вишивай.
(Є.Гребінка)
Вишиванням займалися переважно дівчата, жінки. Для цієї роботи використовувалась кожна зручна нагода: досвітли та вечорниці, на які дівчата збиралися довгими осінніми та зимовими вечорами, у годину відпочинку від польових робіт повесні та восени. Витканий одяг, скатерки, вишиті сорочки та рушники були свого роду характеристикою майстерності дівчини, її працьовитості. Вишивання у кожній місцевості відрізняється орнаментом, технікою вишивки, гамою фарб. Найхарактерніші кольори - червоний і чорний. Як у Дмитра Павличка:
Червоне - то любов, а чорне - то журба.
Виконується пісня "Два кольори "
Рушник. Він пройшов крізь віки. 1 хотілося б, щоб цей символ завше прикрашав нашу оселю, був ознакою великої любові і незрадливості.
В українців, як і в багатьох народів світу, є свої улюблені рослини-символи. Це тополя, барвінок, вишня, верба, калина... Правду каже прислів'я: "Без верби і калини нема України". А ще народ каже: "В'ється, як барвінок", "Там криниця, де вербиця", "Дівка, як верба: де посадиш, там і прийметься", "Не скрізь там вода, куди хилиться верба", "Зігнувся, як верба над водою", "Де не повернешся, золоті верби ростуть", "На вербі груші, кислиці на осиці".
З давніх-давен український народ опоетизовував тополю, калину, цей цілющий кущ. Ось деякі постійні народні порівняння:
Високий, як тополя. Гнучке, як тополя.
Дівка, як тополя. Пряма, як тополя.
Одинока, як тополя у полі. Струнка, як тополя.
Гарна, як калина. Розцвіла, як у лузі калина.
Розцвіла, як калина. Стоїть, як калина при дорозі.
Цвіте, як калина.
Які ви знаєте пісні про калину, тополю? Оголошується конкурс на кращого знавця народної пісні. Переможе той, після кого вже ніхто не назве жодної пісні.
Учень, який згадав пісню про калину чи тополю, повинен проспівати один куплет. Присутні підхоплюють мелодію
Ось деякі із пісень: "Ой є в лісі калина", "Чи я в лузі не калина була", "Ой у лузі калина стояла", "Ой під калиною трава зеленая", "Ой вийду я на ту гору", "Калино мамина, чого в лузі стоїш", "Ой зацвіла червона калина", "Ой не тужи, калинонька", "Ой приїхав козак з України", "Ой чиє то жито", "Ой у полі дві тополі", "По діброві вітер віє", "Плавай, плавай, лебедоньку".
А пригадуєте у Шевченка: "Найдеш у гаї тую калину, то пригорнись, бо я любила, моя дитино, її колись", "Зацвіла в долині червона калина, ніби засміялася дівчина дитина", "Тече вода з-під явора яром на долину. Пишається над водою червона калина", "Сонце гріє, вітер віє з поля на долину. Над водою гне з вербою червону калину". Лісова Мавка весь час заквітчується калиновим цвітом. А коли злидні почали вимагати у Мавки:
Дай калину
Оту, що носиш коло серця! Дай!
-вона відповіла:
Се кров моя!
В останньому монолозі Мавка говорить до Лукаша:
Я обізвуся до них
Шелестом тихим вербової гілки,
Голосом ніжним тонкої сопілки,
Смутними росами з вітів моїх...
Або у Франка:
Червона калино, чого в лузі гнешся?
Чого в лузі гнешся?
Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?
До сонця не пнешся?
Ця рослина здавна шанована в Україні. Не було хати біля якої не кущувала б калина. Дівчина весною прикрашала коси її квітами. Коли кетяги достигали, їх чіпляли під стріхою. У народній медицині не було кращих ліків від застуди, ніж калиновий чай. Свіжі ягоди з медом і водою вживали при кашлях, серцевих захворюваннях, для регулювання травлення, тиску крові. Соком очищали обличчя, щоб рум'янились.
Калина потрібна була у численних обрядах особливо у весільному. Коли випікали коровай, неодмінно прихорошували його гілочками калини, квітчали весільний вінок молодої.
Чи не тому так дбайливо охороняли і доглядали у народі калину. Наруга над нею вкривала людину ганьбою. Дітям, аби ті не нівечили цвіту, казали: не ламайте калину, бо накличете мороз. Справді, калина цвіте на кінець весни, коли вже відходять заморозки.
У поета Юрія Рибчинського та композитора Ігоря Поклада є гарна пісня - "Три поради": "Не рубай тополю край дороги, може, та тополя - твоя доля, твоя доля, світла, тополина, наче пісня журавлина", "не стріляй у птаха на світанні, може, то любов твоя остання..." І третя порада: (співає)
І впадуть трави на шовкові
Серця сльози колискові.
Не ламай калину, не ламай калину,
Бо вона в житті єдина.
Не ламай калину, не ламай калину -
Краще їй онуків принеси.
Тут ми бачимо художню паралель: калина - мати - Батьківщина. Так, калина - народнопоетичний символ. України. Особливо це яскраво видно у стрілецькій пісні «Ой у лузі червона калина". Давайте всі разом заспіваємо цю оптимістичну народну пісню!
Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну гей! гей! розвеселимо!
Марширують наші добровольці у кривавий тан,
Визволяти наших українців з ворожих кайдан.
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну гей! гей! розвеселимо!
Гей у полі ярої пшениці золотистий лан,
Розпочали Стрільці Січовії з ворогами тан!
А ми тую ярую пшеницю ізберемо,
А ми нашу славну Україну гей! гей! розвеселимо!
Не хилися, червона калино, рости догори,
Не журися, наша Україно, ми - твої сини.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну гей! гей! розвеселимо!
Не хилися, червона калино, маєш білий цвіт,
Не журися, наша Україно, маєш славний рід.
Білим цвітом червона калино уквітчається,
Славним родом наша Україна гей! гей! прославиться!