Мета: формувати знання щодо попередження захворювання на СНІД дати короткі теоретичні відомості про хворобу ХХІ століття; виховувати бажання вести здоровий спосіб життя, уникати стосунків з «групою ризику», жити повноцінним життям.
Профілактика ВІЛ – інфекції.
Сучасна профілактика ВІЛ-інфекції вимагає підходити до кожної людини із нашого оточення, як до потенційно ВІЛ-інфікованої! Лише за умови такого підходу можливо уберегти себе від зараження!
До тієї пори, поки вчені не знайдуть ефективних засобів профілактики і лікування ВІЛ-інфекції, попередити її розповсюдження можливо лише зміною власної поведінки.
ВІЛ-інфекція з’явилась на дуже благодатному грунті. “Сексуальна революція”, що охопила світ в 60-ті роки ХХ-го століття, створила найкращі умови для безперешкодного поширення цієї інфекції. Але досить швидко на противагу СНІДу західне суспільство винайшло протидію, яка значною мірою зменшує негативні наслідки сексуальної революції. Йдеться про так звану “концепцію безпечного сексу”.
Ця концепція характеризується толерантним ставленням до дошлюбних та позашлюбних статевих стосунків, не дає їм однозначно негативної оцінки і не забороняє їх. На відміну від застарілих моралізаторських оцінок цього явища висунута концепція залишає людині право вибору, але попереджає про можливі негативні наслідки безвідповідального ставлення до сексуальних стосунків. Однак останнім часом в США пролунав новий заклик в зв’язку із розростанням епідемії СНІДу – “Одне життя – один партнер”. Взагалі слід зазначити, що найкращим способом профілактики СНІДу є пропаганда статевих стосунків, суворо обмежених рамками шлюбу, а також високого рівня моральності, у формуванні якої повинні відіграти роль релігійні цінності.
Концепція приваблює своєю терпимістю до різних аспектів статевого життя та існуючими реаліями.
Нині “концепція безпечного сексу” передбачає таке:
• Об’єктивно інформувати людей про сучасне статеве життя;
• Знайомити різні верстви населення з особливостями статевої
поведінки;
• Навчати правильно користуватися презервативами;
• Знайомити з альтернативними формами статевих стосунків, які
допоможуть на певний час і в окремих ситуаціях уникнути зараження та
урізноманітнити статеве життя.
Важлива роль відводиться статевому вихованню молоді, але воно і досі у нас, на жаль, позбавлене ясності та конкретності щодо зацікавлень молоді і зводиться до спрощених розповідей про будову статевих органів або до штампованих педагогічних наставлянь.
Ключовим моментом “безпечного сексу” є пропаганда використання презервативів. Багато тут залежить від правильної техніки їх використання та від деяких психологічних перепон поставлених неправильним або взагалі неіснуючим статевим вихованням. Можливо, користування презервативами і змінює якимось чином сексуальні відчуття, але головне те, що користування презервативами позбавить страху небажаної вагітності, страху заразитися ВІД-інфекцією або багатьма іншими захворюваннями, що передаються статевим шляхом.
Прагнення зробити секс безпечним має стати звичкою. Тим більше, що вірогідність зараження різко зростає, якщо мати багато сексуальних партнерів; Слід зважити і на те, що особи, які вступають у випадкові сексуальні зв’язки, як правило, не бувають взаємно чесними і щирими. Крім того, людина може не пам’ятати деталі своєї сексуальної поведінки в минулому внаслідок алкогольного або наркотичного сп’яніння, так само як і той, хто вживає наркотики, може не знати або забути, які голки та шприци та в якому вигляді він їх застосовував (чи були вони стерильні). Тому категорична відмова одного із партнерів використовувати презерватив дає підставу для висновку, що його не хвилює здоров’я іншого партнера і, що обидва вони, мабуть, недостатньо знають одне одного, щоб ризикувати життям. У такому випадку можна прийняти лише одне можливе рішення – не мати ніяких інтимних стосунків з цією людиною.
Завжди потрібно знайти час, щоб натягти презерватив і робити це слід до того, як розум замовкне перед статевим потягом. За сучасним “стандартом” поведінки абсолютно нормально, якщо жінка, що йде на побачення з чоловіком, має при собі презерватив.
Варто нагадати, що користуватися презервативом доцільно і під час орального сексу. Потрапляння еякуляту, сперми, піхвових виділень жінки на губи, слизову оболонку ротової порожнини^ особливо за наявності на них тріщин, ранок, порізів, може бути небезпечним, якщо один з партнерів ВІЛ-інфікований.
Безперечно, особливим елементом “безпечного сексу” є використання альтернативних форм статевих стосунків: екстравагінальний статевий акт, петтінг (досягнення сексуальної насолоди за допомогою комплексу інтенсивних сексуальних пестощів), а при відсутності постійного і надійного партнера найкраще використовувати методи сексуального самозадоволення. Опитування жінок, які користувалися різними альтернативними методами сексуального життя, показує, що сексуальне задоволення вони отримують не гірше, а в деяких випадках навіть краще, ніж при звичайному статевому акті.
В Україні на перший план, ще з 1995 року, вийшов парентеральний шлях зараження ВІЛ-інфекцією, особливо вживання наркотиків ін’єкційним шляхом. Із появою СНІДу вживання наркотиків набагато посилило негативні наслідки, які і без того жахливі. Вживання наркотичних речовин призводить до смерті тисяч людей, а СШД потроює цей рахунок.
Дуже небезпечним є сумісне використання голок та шприців наркоманами. Залишки крові у використаних шприцах, голках, розчині наркотика можуть містити ВІЛ, який передається від одного наркомана до іншого. Як правило, якщо серед близької групи наркоманів з’являється ВІЛ-інфікованйй, то рано чи пізно вірус в організмі будуть мати всі члени цієї групи.
Якщо людина вживає наркотики ін’єкційним шляхом, то ідеальний вихід -припинити цзагалі вживання будь-яких наркотиків будь-яким шляхом. Крім того, у наркотичному сп’янінні ці люди взагалі нерозбірливі у статевих зв’язках і їм абсолютно не до безпечного сексу.
Однак, як показує життя, тих, хто здатний повністю припинити вживання наркотиків, одиниці. А решта повинна чітко усвідомити: бажано перейти від вживання наркотиків шляхом ін’єкцій до іншого шляху, наприклад, застосовувати таблетки, паління, вдихання, використання відвару наркотика. Якщо ж, все-таки наркоман продовжує користуватися шприцем, він мусить мати індивідуальний шприц і голку, а ще краще – користуватися одноразовими. Ні в якому разі не можна давати свій шприц іншим або користуватися чужим. Обов’язковому кип’ятінню має підлягати розчин наркотика, особливо якщо ним користується кілька наркоманів, а ще краще мати свій розчин і ні з ким ним не ділитися.
Необхідно пам’ятати, що можуть бути небезпечними і такі процедури, як нанесення татуювань,’ проколювання різних частин тіла для носіння прикрас (пірсінг), голкорефлексотерапія, манікюр та педікюр. Якщо ж людина вдається до них, вона повинна спочатку впевнитись, що інструментарій для виконання цих процедур належним чином простерилізований та продезінфікований.
Неприпустимо також використовувати чужі бритви, ножиці, зубні щітки і навіть швейні голки, на яких може бути ВІЛ-інфікована кров.
Лікування ВІЛ – інфекції.
Питання лікування ВІЛ-інфекції досі остаточно” не вирішені в зв’язку з тим, що сьогодні немає засобів, які б дозволили повністю вилікувати хворого. Основні принципи лікування цих хворих: своєчасний початок антивірусної терапії з метою пригнічення розмноження вірусу, рання діагностика вторинних захворювань і їх своєчасне лікування, влаштування оберігаючого режиму. Заходи повинні бути направлені на збільшення тривалості безсимптомної стадії, попередження прогресування захворювання, попередження глибокого ураження імунітету.
Якщо хворий уже розпочав лікування, він не може його припинити або лікуватися нерегулярно, інакше швидка мутація вірусу призведе до його зміни та до виникнення різновиду стійкого до медикаментів.
Лікування ВІЛ-інфекції — справа дуже дорога. На одного хворого вартість лікування щомісячно складає близько 1 тис. доларів США або близько 10 тис. доларів СІЛА на рік, а лікування має проводитись довічно.,
Не зважаючи на те, що сьогодні у світі досягнуто значних успіхів у створенні ліків, спрямованих на пригнічення розмноження вірусу в організмі людини, проте історичний досвід боротьби з епідеміями свідчить, що найдієвішим способом унеможливлення передачі інфекції є вакцинація. Розробка вакцини проти ВІЛ виявилася справою складною через надзвичайну мінливість вірусу. Однак і у цій справі вже є певні успіхи. Вже показана дія вакцини на тваринах, вивчені механізми імунної відповіді у людей, стійких до ВІЛ. Вчені працюють над двома видами вакцини – такої, яка захищала б від інфікування, і такої, яка захищала б уже інфіковану людину від початку СНІДу. Деякі терапевтичні вакцини, що покликані допомагати вже інфікованим людям, проходять випробування в провідних клініках світу.
Психосоціальна допомога хворим та особам з позитивною реакцією на ВІЛ
Всім людям, у яких імуноблотингом «підтверджена наявність ВІЛ-інфекції, необхідно пройти поглиблене клініко-імунологічне обстеження в умовах стаціонару з метою встановлення стадії захворювання та вибору тактики подальшого спостереження за ними. Зазвичай їм рекомендують проходити регулярний огляд, наприклад, раз на 3-6 місяців в залежності від вихідного клінічного стану та ступеня пригнічення імунітету.
Найважливішим моментом роботи з ВІЛ-інфікованим є збереження конфіденційності. Це часто буває важко внаслідок того, що в процес надання йому медичної та соціальної допомоги втягується багато людей. Згідно з прийнятим в Україні законом “Про попередження захворювання на СНІД та соціальний захист населення”, всім обстеженим на СНІД гарантується конфіденційність результатів медичного огляду (ст. 6),’ які є службовою таємницею, що оберігається законом (ст.9). ВІЛ-інфіковані, хворі на СНІД та члени їх сімей мають право вимагати збереження в таємниці інформацію про стан свого здоров’я, якщо умови і особливості їх життя та праці не загрожують зараженням інших осіб (ст. 17).
Медичний персонал та інші особи, вказані в частині другій ст. 9 Закону України “Про попередження захворювання на СНІД та, соціальний захист населення” несуть не тільки моральну, але й кримінальну відповідальність за розголошення лікарської таємниці.
Діагноз СНІДу, по суті, відбирає у хворих сенс та мету життя, нічого не даючи взамін. Повідомлення про те, що реакція на ВІЛ виявилась позитивною, стає для людини межею, яка розподіляє життя на дві частини: до зараження і після. Це нова точка відліку часу життя, що приховує в собі небезпеку втрати людиною свого майбутнього, відчуття внутрішньої порожнечі та відсутності сенсу буття. Трагізм ситуації полягає в її незворотності – людина інфікована ВІЛ і це змінити неможливо.
Вірус, що перебуває в організмі людини, визначає багато сторін її життя: стан здоров’я, стиль поведінки, цінності і сенс існування. ВІЛ-інфікований гостро відчуває можливість втрати особистої, людської свободи. Він стає носієм Віл. Як справитись з тим, що ти носиш в собі потенційно смертельний вірус, який може бути переданий іншим, з тим, що ти носиш в собі бомбу з годинниковим механізмом, що розпочав відлік часу? Як бути з ярликом “ВІЛ-інфікований”, який може зробити тебе чужим у людському суспільстві? Як бути із здоров’ям, що весь час погіршується? І як відноситись до перспективи передчасної смерті? Це тільки невеличка частина запитань, які не дають спокою ВІЛ-інфікованому. Вони відчувають страх смерті, їх турбує також страх заразити близьких. Вірусоносії переживають постійну психічну травму через вірогідність розголошення діагнозу, через можливість агресивних реакцій зі сторони оточуючих, а також внаслідок неможливості змінити обставини та наслідки ВІЛ-інфекції.
В основу Декларації прав хворих на, СШД та інфікованих Віл, що була прийнята в листопаді 1990 року в Парижі на Міжнародному конгресі неурядових організацій з проблеми боротьби зі СНІДом, покладено тезу про те, що з юридичної та медичної точок зору СНІД – така ж хвороба, як і інші. Отже, вірусоносій – це насамперед хвора людина, що потребує допомоги та захисту суспільства, а не представник “групи ризику”, чия поведінка або стан життя потребує оцінки. “Не судіть, та не судимі будете”, – сказано у Святому Письмі. Суспільство повинно усвідомити, що необхідною умовою захисту здорових людей від зараження ВІЛ є надання допомоги ВІЛ-інфікованим. Психосоціальна та медична підтримка вірусоносіїв дає можливість попередити перетворення їх у безконтрольне джерело інфекції.
Задача допомогти інфікованому ВІЛ у тому, щоб допомогти зрозуміти, що страждання може мати сенс, якщо воно змінює людину до,кращого, відкриває невідомі глибини його душі, націлює його на самореалізацію у відведений долею період часу. Розуміння ВІЛ-інфікованим сенсу подальшого продуктивного життя багато в чому залежить від людей, які розділяють з ним тягар проблем, що виникли.
ВІЛ-інфікування – це випробування справжніх людських якостей, істинності материнських, подружніх, дружніх почуттів, фактично – мірило їх людськості.