Святково прибраний зал. На сцені ряд портретів визначних гетьманів України, серед яких і портрет Богдана Хмельницького, увінчаний квітами.
Під портретом слова:
Бог святий знає, Бог святий відає,
Що Хмельницький думає, гадає.
Тоді ж то не могли знати ні полковники,
Ні дружини козацькії, пі мужі громадськії,
Що наш пан-гетьман Хмельницький,
Батько Зеновій-Богдан чигиринський
У городі у Чигирині задумав вже й загадав.
Під козацький марш на сцену виходять ведучі. Мелодія стихає
Вже стільки закривавлених століть
Тебе, Вкраїно, імені лишали.
То ж встаньмо, браття, в цю урочну мить,
Внесімо прапор вільної держави!
Степів таврійських і карпатських гір
З'єднався колір синій, жовтий,
Гей, недругам усім наперекір
Внесіте прапор вільної держави!
Ганьбив наш прапор хто хотів,
Його полотна в попелі лежали.
Але він знов, як день новий, розцвів.
Внесіте прапор вільної держави!
Повіримо в те, що нас вже не збороть,
І прислухаймося до добра і слави.
Хай будуть з нами Правда і Господь!
Внесіте прапор вільної держави!
Звучить гімн "Ще не вмерла Україна".
Вносять Державний прапор України
Сьогодні на зустріч запросили ми вас, Ми радо й привітно зустріли вас. А мову на ній повести ми рішили -Історія й пісня - великі дві сили.
Ще в сиву давнину люди знали про нерозривний зв'язок минулого, теперішнього і минулого, а в тому, що відбувається зараз, народжується май-бутнє.
Перегорнемо сторінки нашої славної історії. Гетьмани України! Ці слова будять у наших душах образи сильних, мужніх, відданих своїй землі, своєму народові людей.
Ой, Хмельницький Богдане,
Гетьмане славний!
Добрий розум тобі дався,
Що султана і кримського
Хана ти відцурався.
Ведучий: Спробуйте, дорогі друзі, замислитись над словом "козак". Що воно будить у ваших душах і серцях? Так, справді, образи великих борців за долю рідної землі, великої держави.
Вважають, що слово "козак", походить від слова "коза". Козаки спритні, як кози, вдягалися в козячі кожухи, говорили гучним голосом.
Козаки - це вільні, незалежні, сміливі, озброєні люди. Але поруч із ними завжди і всюди мандрувала козацька пісня, козацька дума.
Звучить пісня "Гей ви, козаченьки". На сцену виходять мати і Богдан Хмельницький
Мати: Сину мій! Обрали тебе гетьманом не для забавки. Не гордуй тимчасовим твоїм обранням. Шануй старших себе, не обтяжуй підлеглих тобі людей більше того, що можуть нести на собі. Май рівну любов до всіх. Коли учиниш противно сьому, то всяке зло, котре останеться від тебе, нехай від усіх наших людей відвернеться, а впаде на твою голову.
Хмельницький: Ні! Не можемо зброї ми скласти та йти по домівках. А щоб осягнути мирне життя для краю нашого, щоб жити в безпеці за дітей і матерів наших, щоб бути господарем на своїй ниві, - повинні ми у битві змусити ворогів облишити навіть думки про підхоронення нашого краю. Віднині ми неприступні і нескорені.
На сцену виходить козак, ведучи Богдановых синів
Козак: Здоров був, Богдане! Ось привів тобі синів. Ану глянь, які славні козаки!
Сини: Здорові були! (Вклоняються).
Хмельницький: Здорові, здорові! Ну що, в Христа віруєте?
Сини: Віруємо!
Хмельницький: І в трійцю святу віруєте?
Сини: Віруємо!
Хмельницький: А в церкву ходите?
Сини: Ходимо.
Хмельницький: А ну перехрестіться. Ну, добре. Хороші козаки з вас вийдуть. Дорогі мої сини, підійдіть до мене, благословляю вас.
Підходять сини до батька, стають на коліна, схиляють голови
Хмельницький: Благословляю вас, дорогі мої діти. Свято бережіть козацьку честь. І Боже вас збав зрадити своїй землі, своєму народу. Хай береже вас Господь!
Хмельницький цілує своїх синів
Ведучий: Славні сини України! То ж будемо гідними нащадками славних історичних предків. Любіть і шануйте нашу Україну, рідну матір свою, як колись любили і шанували.
Ведучий:
Попід гору доріженька веде, Доріженькою отаманчик іде. Отаманчик попереду іде, Козаченьків за собою веде. Марширують України сини І співають всі весело вони: "Отамане, отаманчику наш! Веди, батьку, ти на ворога нас! Козаченьки марширують, ідуть, Нехай буде щаслива їм путь!"
На сцену виходять молоді козаки
Та в нас поповнення! Чиї ж ви будете?
Ми - сини славного українського народу.
Ну що ж, будемо знайомі.
Це я, - козак Богдан
У мене шапка і жупан
У мене самопал - рушниця
І шабля - рідная сестриця.
А я - Іван Пізній,
Бо пізно родився,
Та з ворогом в січі
Не раз уже бився.
У мене, Івана
У мене спис калений,
Знають ляхи польські
Й турок нехрещений.
Я - Данило.
Я - Степан.
В нас на двох - один жупан
І одна гармата, -
Буде ворог України
Від нас лихо мати.
Болять мене старі рани.
Та болять ще й досі,
А як ляха десь зачую,
То аж крутить в носі.
Та так крутить! Та так крутить!
Що не можу спати.
Мушу тому пану-ляху
Голову відтяти.
А як скінчу ту роботу, то повеселюся,
Бо я зроду сам Підкова - Гаврилом звуся.
Я на чайці у поході
Не в одній бував пригоді.
В Цареграді і в Стамбулі
Турки труть ще й досі гулі,
Бо в бою бував не раз
України син - Тарас.
Ая - козак Голота
Не боюся ні вогню, ні меча, ні третього болота.
Випиваю нараз горілки кварту,
І цілу ніч можу нести варту.
Там, де козак Голота стоїть,
Навіть муха не пролетить.
А я - козак Ромко
Б'ю з пістоля громко
І точно вціляю –
Тверду руку маю.
Звучить пісня "Ой у лузі червона калина"
Дай Боже, щоб здоров
Був з нами гетьман.
Шановний отамане!
Дозволь запросити до нашого козацького кола козацьку старшину, писаря, отамана.
На фоні Запорізького маршу входять особи козацької старшини
1-й: Зачитую і ухвалюю ці мудрі слова: від імені козацького роду, видавши мудрі накази, хвалити доблесних козаків та козачок за успіхи в навчанні, за добрі справи, за поступки чесні, за вдачу веселу, не забувай карати тих, хто порушує святі козацькі звичаї, закони, хто ганьбить ім'я козаччини, нашої школи, хто вчителів не слухає, матір не шанує.
2-й: А я тобі, писарю, доручаю лиш цю книгу - літопис нашого коша, каламар-чорнильницю, та й перо.
3-й: Дай Боже, щоб сторінки літопису козацтва нашого переказували нам багато всіляких добрих оповідань про доблесних козаків та козачок.
Писар приймає книгу, каламар, перо (яке вставляє за праве вухо)
Засвистіли козаченьки,
Музики заграли,
Наша доля, наша воля –
Хортицькі заграви.
Гей, гей, Хортиця, - Запорізька Січ.
Нема її краще ані вдень, ні в ніч.
А чи не поїхати нам, козаки, до дівчат?
Поїдемо, хлопці, в Глибоку Балку.
Козаки: їдемо, їдемо!
Звучить пісня "їхали козаки із Дону додому"
Козак 1-й: Доброго вечора вам, дівчата
Дівчина 1-ша: І вам вечора доброго. (Вклоняються).
Козак 2-й: Приїхали пісень вам славних заспівати.
Дівчина 2-га: То хай співають, а ми послухаємо.
Звучить пісня "їхав, їхав козак містом"
Дівчина І-ша: Славно козаки співають, дай Бог їм сили та здоров'я людей радувати.
Дівчина 2-га: А ми вам українського гопачка затанцюємо.
Козак 1-й: Красно вам, дівчата, дякуємо за танець.
Козак 2-й: А тепер можна і пісню заспівати, щоб луна пішла гаєм, щоб аж соловейко затих.
Козак 1-й: А ну, дівчата, і своєї заспівайте.
Дівчина: Ой ви, хлопці, не сваріться,
З дівчатами помиріться,
Помиріться, покохайтесь,
Разом пісню заспівайте.
Заспівайте про калину,
Про рідненьку Україну,
За свій нарід, за свободу,
За незалежність народу.
Звучить пісня "Віють вітри, віють буйні". Вбігає схвильований козак
Козак: Ви тут співаєте! А нам убили Морозенка! Загинув Нестор!
Козак 1-й: Ти не жартуй із нами так, козаче!
Я Морозенка хвилю тому бачив.
Козак 2-й: Гей, розступіться - дорогу дайте!
В скорботі із голів шапки скидайте!
Лине сумна мелодія, вносять тіло Морозенка чотири козаки. До тіла підходить Богдан Хмельницький
Хмельницький: По смерть послав тебе я, побратиме,
Нема прощення за невчасний крок!
Весь вік покута розум мій нестиме,
Перед очима буде докором незримим.
Козак 1-й: Хто встрелив в посланця, який ляшок?
Козак 2-й: Син Калиновського, він був у замку.
Як йшли - грозив пістолем люто він.
Хмельницький: О, пам'ятаю ще його.
Козак: Я наостанку стрельнув також –
Він впав в крові.
Підходить козак до Морозенка, клякає на коліна, торкається його лиця, грудей
Козак: Ой не час, не час,
Морозе, тебе в яму вкладати!
Чому не я, а ти дочасно згас?
Звучить "Пісня про Морозенка"
Хмельницький: Насиплю, браття, тут йому могилу,
В його подільській рідній стороні,
Щоб видів з неї Україну милу,
Щоб чув її і болі, і пісні.
Козак: Гей, годі, браття, сумувати, Треба у похід рушати.
Звучить козацький марш, всі учасники виходять зі сцени
Ведучий: Ми коротко ознайомили вас зі спадщиною запорозького козацтва. Нехай дійде до ваших душ шелест козацьких знамен, брязкіт їхньої зброї.
Стогін української землі від копит навальних ординців, як межа між життям і смертю, між минулим і майбутнім.
Козацький хліб - черствий сухар,
І в казанку незмінна каша.
Ми винесли страшний тягар, -
Така вже видно доля наша.
Нам не цуратися її,
Бо знаєм - іншої не буде,
Раз топчуть землю вороги,
Яка нас вивела у люди.
Хто зберіг любов до краю
І не зрікся роду,
Той ім'ям не вмре ніколи
В спогадах народу.
Хто зберіг любов до краю
І не зрікся роду,
Тільки той віддав всю думу,
Все, що міг, народу.
Боже, глянь на Украшу,
Вгору підніми калину,
Поверни нам волю й славу,
Поєднай народ у лави.
Бо сходить щасливо зоря
Намногіїі благії літа!